Школа батьківства "Obuvi-MALL.us.to". Педагогічне виховання та розвиток дитини

Усе, про що я міркую, має на меті таке: донести до свідомості дорослих проблематику психічної незрілості наших дітей та підлітків і, отже, навчитися опиратися тенденції, яка загрожує майбутньому, – передусім через брак здатності будувати стосунки у дедалі більшої кількості нарцистичних дітей, що виросли в симбіозі. Здатність будувати стосунки означає, що дитина ходить до школи задля батьків, учиться задля батьків. Якщо учень у школі поводиться негарно (що, ясна річ, час від часу трапляється), то батьки через стосунки мають вплив на неї, щоб надалі дитина поводилася добре. На нарцистичних дітей уплинути неможливо.

Хоч як сумно, але мені доводиться мати справу зі здоровими і здатними до стосунків батьками, діти яких застрягли у фазі нарцисизму раннього дитинства й не здатні будувати взаємини. Ці діти не готові більше вчитися й досягати кращих успіхів, їхня діяльність зорієнтована виключно на задоволення. Існує небезпека, що ці діти в підлітковому віці все більше уникатимуть школи і зачинятимуться в своїй кімнаті, щоб бавитися в комп’ютерні ігри, які не дають нічого, крім задоволення, або дивитися телевізор. На прикладі японських хікікоморі із сьомого розділу видно, що це не вигадані персонажі з науково-фантастичних творів, а сьогоднішня гірка реальність у прозахідно орієнтованих культурних колах.

Доки ситуація стабільна, діти поводяться спокійно. Та варто їх до чогось спонукати або ж вийде з ладу телевізор чи комп’ютер, відразу зростає ймовірність вербальних або фізичних вибухів агресії проти авторитетних осіб чи навіть речей. Ці діти реагують як малюки, що канючать чогось, а їм не йдуть назустріч.

Оскільки психіка цих дітей не сприймає співрозмовника, не діють жодні педагогічні методики, і рано чи пізно гарантовані невдачі в школі та суспільстві. Із таких дітей виростуть непрацездатні дорослі, які можуть «посприяти» занепаду суспільних структур.

Поки що ми до цього не дійшли. Хоч скільки маємо клопотів, однак слід пам’ятати таке: ще зовсім недавно діти в Німеччині розвивалися дуже позитивно, процеси психічного дозрівання відбувалися послідовно і виростали повноцінні члени суспільства. Тому є надія, що усвідомивши сучасну, цілком відмінну тенденцію, дорослі повернуться до належної їм ролі: батьки стануть привітними співрозмовниками для дитини, з яких вона може брати приклад і не займати хибних позицій, не властивих її юному віку. Тож на дітей треба дивитися як на дітей; слід негайно перестати нав’язувати їм роль маленьких дорослих, котрі є для нас партнерами у всіх життєвих сферах!

Аби втілити це, потрібно невідкладно провести належні дослідження, щоб оцінити ступінь психічної зрілості дітей у дитячих садках та початковій школі. Тільки так можна підготувати статистичні дані, які могли би вплинути на переосмислення ситуації в політиці та уряді. Суспільство, поза сумнівом, готове до усвідомлення. Розуміння, що все нові й нові педагогічні пошуки в системі ні до чого не приводять, прийде вже тоді, коли виявиться нездатність підлітків до навчання.

Я не хочу тут показати шляхи виходу, і то з поважних причин. Розв’язок, хоч би яким простим він був, сам по собі нічого не дасть, якщо людина не зрозуміла причин і підстав цієї проблеми.

Саме це я поставив собі за мету: Ви, читач, який над усе бажає допомогти дітям, власним чи ні, маєте зрозуміти, які механізми психічної зрілості малюків утрачено нині. Володіючи такими знаннями, можна шукати нових шляхів виходу з глухого кута. І це є процес, у якому кожен зацікавлений повинен взяти активну участь.

Читайте так же:

• Концепт «дитина як дитина»
• Промовистий приклад: Свен і набір хімічних реактивів
• Перевірка домашніх робіт
• Доки не впрієш, доти не вмієш-чому психічні функції формуються тільки за умови постійного вправляння
• Кілька промовистих прикладів із моєї практики