Школа батьківства "Obuvi-MALL.us.to". Педагогічне виховання та розвиток дитини

Щоб докладно пояснити, чим загрожують порушення стосунків за типом симбіозу, я опишу історію із дев’ятирічним Марселем, варту репортажу на півшпальти місцевої газети.

Марселева мама звернулася до редакції газети, бо хотіла, аби їхній випадок набув широкого резонансу. її син дуже забився, коли разом із товаришем намагався видряпатися на штабель ящиків із пляшками, що стояв на складі супермаркету. Видряпуючись нагору, Марсель зірвався і впав на підлогу з висоти кількох метрів.

Жінка вважає, що керівництво супермаркету не подбало про безпеку, будь-хто мав доступ до тих ящиків, а тому воно має відповідати за нещасний випадок. Мати заручилася підтримкою адвоката, адже керівництво магазину заперечує свою провину і наводить вагомі причини нагромадження ящиків – наприклад, для захисту від злодіїв. Прочитать остальную часть записи »

Зупинімося ще трохи на прикладі руки. Батьки, коли вказувати їм на неправильну поведінку дитини, найчастіше відповідають: «Але син (донька) нічого не робила зумисне (не робила нічого особливого)». Якщо я кладу руку на певне місце, бо я «спонукую» її до цього через певні неврологічні процеси, то це контрольований рух, я можу бути певним того, де опиниться моя рука. Припустімо на якусь мить, що вона опинилася на іншому місці, ніж я планував, і хтось інший зверне на це мою увагу. Я автоматично намагатимуся зігнорувати помилкову дію руки і п’ястка. Пояснював би це так: рука не зробила цього навмисно, вона взагалі не може нічого робити сама, бо вона-продовження мене і тому не має автономії.

У випадках, які я спостерігаю в себе на прийомі, це означає, що дитина, котра застрягла в нарцистичній стадії раннього дитинства, коли я велю сісти на стілець, у третині випадків не зробить цього і змусить мене повторити це принаймні ще раз. Прочитать остальную часть записи »

Коли на наше тіло діє якийсь імпульс, то за тим, як його сприймає мозок, ми відрізняємо власні подразники від подразників іззовні. Відмінність дуже проста, але вона вирішальна для симбіотичної реакції на дитину.

На власні імпульси ми реагуємо автоматично. Коли я, наприклад, розмовляю і відчую, що в мене раптом засвербіла рука, то почухаю її й майже не завважу цього. Цей відгук мого тіла для мене настільки неважливий, що я його навіть не зафіксую в пам’яті. Якщо через кілька хвилин хтось мене про це запитає, я навіть не пам’ятатиму, почухався чи ні.

Інакше буває з імпульсами ззовні. Якщо комусь іншому спаде на думку почухати мені руку-хоч би з якої причини, -я це дуже добре завважу і запам’ятаю, можливо, це спричинить агресію та відповідну захисну реакцію з мого боку. Прочитать остальную часть записи »

Причина того, що дорослий потрапляє в симбіоз, – це тривале перевантаження людини з боку оточення. Суспільство, яке більше не показує дорогу в майбутнє, від якого, здається, задихаєшся, попри високий рівень добробуту, більше не здатне відповідати на запитання про зміст життя. Як наслідок-дорослому бракує відчуття щастя, задоволення, повноти життя. Ці емоції, котрі більше не можуть формуватися через специфічну суспільну ситуацію, дорослий намагається віднайти в дитині.

Дорослий несвідомо бере компоненти психіки дитини і вводить їх у власну психіку. Цей процес називають інтроекцією. За проекції дорослий переносить свої бажання на дитину і через зміщення ієрархії сам стає дитиною, а малюк мусить узяти на себе роль дорослого. Прочитать остальную часть записи »