Школа батьківства "Obuvi-MALL.us.to". Педагогічне виховання та розвиток дитини

Можливо, ви самі вправляетесь у якомусь виді спорту і ставите собі за мету досягти певного рівня. Що ви робите для того, аби здійснити задум? Ви тренуєтеся, бажано під керівництвом досвідченого тренера, котрий навчить вас техніки цього виду спорту та пояснить вам тонкощі тактики, які на змаганнях даватимуть вам перевагу над супротивником.

Коли мова заходить про рекордсменів, усі схильні пояснювати їхні надзвичайні досягнення «великим талантом» – це такий собі ярлик.

Але хіба ж Штеффі Граф стала б переможницею Вімблдонського турніру, просто маючи великий талант до гри в теніс? І чи зробив Юрґен Клінсмагн кар’єру в міжнародному футболі тільки тому, що вмів трохи краще грати у м’яча, ніж пекти булочки й пироги в пекарні, що належала його батькам? В обох випадках талант відіграв важливу роль, і безперечно – вирішальним поштовхом до кар’єри обох стало цілеспрямоване наполегливе тренування.

Якби ви вирішили піти шляхом Штеффі Ґраф, вам довелося б часто-часто тренувати подачі, вчитися правильно тримати ракетку, так, аби м’ячик летів, куди ви хочете. Якщо пам’ятати про це, то думка, що можна вийти на корт і згодом автоматично перемогти будь-якого суперника, видається абсурдною. .

Вирішальним для тренування є якомога частіше повторення, щоб виробити основні навики. Те саме відбувається, коли батьки визначають обмеження для своїх дітей і знову й знову однозначною поведінкою задають структури, важливі для формування психічних функцій. Батьки, котрі постійно говорять із дітьми на дорослі теми, дають навіть маленьким дітям автономію і самостійність, поводяться десь так, як тренер, котрий спершу не дає своєму вихованцеві ракетки і м’яча, а відразу починає обговорювати з ним тонкощі тактики та стратегії гри. Цей гравець хоч і вдаватиме, ніби все розуміє, і намагатиметься виконати всі поради, але через брак технічної підготовки до гри зазнає невдачі.

Стосовно дітлахів можна пояснити це на прикладі працездатності. Від дітей треба постійно вимагати, аби вони працювали, щоби ця спроможність могла відшліфуватись як головна функція. її повинні формувати вчителі й батьки, але цього не станеться, якщо дитині, по-перше, дозволять вибирати, коли вона виконає те чи те завдання. По-друге, якщо з малюком обговорювати заскладні питання, хоча в нього ще є труднощі із навчальним процесом, тобто із засвоєнням початків. Навчити вчитися – це передумова подальшого застосування набутих знань.

Необхідність постійно вправлятися не обумовлена лише формуванням психічних функцій, а стосується і щоденних процесів, таких як прибирання зі столу після сніданку або гігієни тіла. Мусить минути чотири роки, нескінченно довгі чотири роки, доки дитина сама почне прибирати тарілки зі столу, не чекаючи нагадування чи будь-якого іншого втручання батьків. Приблизно в п’ять років маля починає розвивати здатність до цього, але аж у дев’ять років через постійне вправляння воно знатиме, що прибирання тарілок має певне логічне значення в хатньому господарстві й тому необхідне. Усвідомлення необхідності процесів, пов’язаних із гігієною тіла, триває значно довше.

Щоб уникнути непорозумінь, скажу таке: діти прагнуть знань, залюбки вчаться, навіть дістають від цього щире задоволення, вони хочуть швидко рости, якомога інтенсивніше розвиватися. Але їх треба скеровувати. А навчання часто складається з повторювань. Часто це буває нудно, а ще частіше справді втомливо. Це призводить до того, що діти уникають роботи, якщо не спонукати їх до праці. Згадаймо шкільні роки й нудне зубріння іноземних слів. Без постійного повторення мови не засвоїш.

Дитина ще не здатна свідомо поставитися до навчального процесу. Це означає, що психічні передумови для успішного навчання, наприклад адекватне сприйняття його, треба виробити, й до того ж однаково в усіх дітей. Сама ж дитина не може спокійно слухати, спокійно сидіти, чекати, говорити тільки тоді, коли її викличуть. Усього цього треба вчити, тренувати це знову й знову. Коли першокласник виконує домашнє завдання, поруч мав би бути дорослий, що з любов’ю і водночас впевнено скеровував би дитину, в ідеальному випадку-незворушно. Урешті було б добре, якби дитина, доки ходить до початкової школи, робила домашні завдання під наглядом цієї авторитетної особи, бо в цьому віці вона завжди виконує роботу для когось. Чудового принципу unonscholaesed vitae discimus»-«не для школи, а для життя навчаємося» – не розуміє жоден учень початкової школи, він досягає успіхів задля батьків, для вчителів чи іншої авторитетної особи зі шкільного оточення. Дорослий визначає послідовність та кількість матеріалу для вивчення (а отже, скільки разів треба повторювати вивчене) й оцінює якість засвоєння.

Ці приклади повинні допомогти зрозуміти, яким абсурдним є припущення, що людська психіка розвивається автоматично і колись у дорослому віці дозріє настільки, що людина здатна буде відповісти вимогам, що їх висуває їй життя. Оскільки розвитку психіки та її функцій не можна бачити наочно, то більшість людей вважають саме так.

Читайте так же:

• Значення симбіотичної поведінки
• Промовистий приклад: Свен і набір хімічних реактивів
• Комунікативний дисонанс  -  приклад із моєї практики
• Перевірка домашніх робіт
• Від здорового до хворобливого, або чому передумови сучасних дискусій хибні