Школа батьківства "Obuvi-MALL.us.to". Педагогічне виховання та розвиток дитини

Як я вже зазначив у минулому розділі, часто не вчителі винні у непридатних методиках і хибних підходах до навчання. Нерідко накази віддають із високої політичної вежі, їх «спускають» до обов’язкового виконання. Тому їх нав’язують учителям та учням, ухилитися від таких моделей практично неможливо. Почасти вчителі навіть змушені діяти всупереч власним принципам, інакше вони втратять підтримку керівних органів.

Нещодавно я отримав електронного листа від однієї вчительки, де йшлося саме про цю проблему. Моє твердження, що останнім часом учні дедалі більше шкільного часу полишені на самих себе, вона прокоментувала так: «Це наказ Міністерства освіти». Конкретно в цьому листі розглянуто випадок, коли вчителька відібрала в учня мобільний телефон і повернула його тільки через деякий час. Батьки дитини подали скаргу, і вчительку викликали до шкільної ради. Причини таких дій із боку батьків я описав у розділі, де йдеться про концепт «дитина як частина мене самого». Імпульс дитини не підлягає сумнівам, батьки відразу вбачають винного у вчителі. На додачу, цікавою виявилася реакція шкільної ради. Там, як пояснила вчителька, «лаконічно заявили: "Ви мусили вдатись до інших педагогічних методів!" До яких саме, я так і не дізналася».

Директорка школи прокоментувала цей випадок особливим чином: «Ми надаємо батькам послуги з навчання їхніх дітей. Якщо ми діятимемо надто наполегливо, діти йтимуть до інших шкіл, а не до нашої, а ми, відповідно, втратимо робочі місця. Вам би цього не хотілося, правда?» Аналогічною є також позиція управління освіти. Його працівники, як зазначено в листі, «не бажали неприємностей від знервованих батьків. Замість цього вони влаштовують постійні перевірки і керують усім цим безладом [...]». До чого це призводить, здогадатись нескладно: «Жодні методи вже не діють. І школярам це відомо. Іноді я стаю посміховиськом…»

Я отримую безліч подібних листів, електронних та паперових, а вчителі, розмовляючи зі мною, зізнаються, що більше не мають сил захищатися.

Необхідно, аби політики, від яких залежать визначальні рішення в галузі освіти, ґрунтовно та неупереджено ознайомилися з потребами дітей та юнацтва й умовами їхнього розвитку замість того, щоб вигадувати нові й нові «методи лікування» симптомів. Політики більше за будь-кого зазнають тиску, вони змушені у дуже короткий термін демонструвати видимі результати своїх реформ, інакше втратять підтримку виборців. Нові вибори не за горами. Для розвитку дитячої психіки таке ставлення політиків до молодого покоління може стати фатальною помилкою. Адже в цьому питанні прогресу можна досягти тільки за допомогою часу та спокою, і тільки через багато років проявляться певні результати, діти почнуть діяти самостійно. Психіку, як я вже неодноразово стверджував, неможливо побачити, тому й успіхи у її розвитку видно не відразу. Жодна дитина, яка наразі розвинена недостатньо, не зможе за день чи два перетворитися на взірцевого учня. Однак дуже часто політики намагаються переконати нас у протилежному, щоб не викликати сумнівів виборців у своїй професійній придатності.

У заключній частині моєї першої книги я написав, що метою мого дослідження було проаналізувати розлади у стосунках і розробити стратегії, щоб їх подолати. Маю надію, що це видання проявить шляхи, якими слід крокувати, користуючись наведеними стратегіями. Якщо батьки знову почнуть покладатися на інтуїцію, якщо дорослі ставитимуться до малюків відповідально і керуватимуться у своїх діях концептом «дитина як дитина», це подарує величезній кількості дітлахів перспективу здорового психічного розвитку, адже сьогодні так багато малюків цієї можливості позбавлені.

Читайте так же:

• Концепт «дитина як дитина»
• Промовистий приклад: учитель початкової школи розповідає про Мартіна, котрий не хоче слухатися
• Вступ
• Екскурс: погляд у майбутнє- приклад японських хікікоморі
• Перший промовистий приклад: Нікляс, або Звичайний день у початковій школі