Школа батьківства "Obuvi-MALL.us.to". Педагогічне виховання та розвиток дитини

«Спробуй умоститися зручніше, спокій та зручність», – співає ведмідь Балу у «Книзі джунглів». Ця пісня недарма набула великої популярності, «Бо якщо тобі зручно  – ти щасливий!»  -  такими словами продовжується текст. Цей досвід доступний кожному, хто у біганині повсякдення знайде час, аби відсторонитися та перепочити. Після такої паузи робота швидко йде на лад, хоча здається, ніби певний час був згаяний.

Сучасною мовою це явище зветься. Його мета полягає у збалансованому розподілі часу між роботою і приватним життям. Ідея, що ховається за новомодним американізмом, доволі прозора: стрес і паніка – далеко не найкращі порадники. Ця теза здається досить банальною, але насправді варта нашої уваги. Імовірно, ви теж говорите щось на кшталт: «Завжди, коли видається така можливість, я знаходжу час для відпочинку». Але мова нас видає. Адже що означає  – щось знайти? Це дієслово правомірне тільки в тому разі, якщо спочатку це «щось» було втрачене. «Знайти вільний час для чогось» – дуже часто цю фразу вимовляють для того, щоб викликати докори сумління, тому що часу саме бракує для певної справи. «Залишити час на щось» або просто «мати час»  -  мета в цих висловів одна, але досягають вони її в різний спосіб.

Аспект часу – це сьогодні центральний камінь спотикання у стосунках батьків та дітей. Супровід дорослих, який має на меті здоровий психічний розвиток дитини, потребує часу. Це час, який батьки повинні присвятити своїм дітям. Можливо, читачеві видасться не дуже доцільним, якщо я почну розписувати розпорядок дня батьків. Але мені все одно хотілося б зупинитись на деяких пунктах детальніше, щоб унаочнити драматизм ситуації.

Я задам керунок, у якому розвиватимуться мої умовиводи, за допомогою формулювання з уже озвученого мною дослідження про сучасне батьківство:

«Суспільство чекає не те, що батьки проводитимуть із дітьми багато часу, але робоча система здійснює тотальний контроль над дорослими, особливо чоловічої статі.

Тому батько сім’ї, як правило, перебуває у надзвичайно непевній ситуації. Від нього потребують мобільності, гнучкості, готовності до дій. А з іншого боку, в ньому жевріє бажання брати активну участь у вихованні дитини. Для багатьох матерів подовжена робоча зміна батьків означає новий розподіл часу, який вони мають узгодити з режимом їхніх дітей».

Отже, час є коштовним товаром, що не день дефіцитнішим. Та саме цього товару нам потрібно чимало, щоб задовольнити вимоги наших дітей.

Але, зрештою, в тому, що батькам бракує часу на найдорожчих їм людей, винна не тільки згадана у цитаті професійна сфера, а й правила існування сучасного суспільства загалом. Навіть якщо ми не на робочому місці, модерний стиль життя все одно змушує нас відчувати постійну нестачу вільного часу. Тому діти відходять на другий план. Адже за сучасним розумінням, самореалізація дорослих  – ось головне завдання. Можна, наприклад, зайнятися фітнесом або вигадати інший спосіб заповнення дозвілля. Ми старанно працюємо в цьому напрямку і витрачаємо на ці розваги весь вільний час, що залишається після роботи.

Психологічні причини такого, насправді влаштованого самотужки, цейтноту співвідносяться з основними рушійними силами проаналізованих мною розладів стосунків. Це «депресія», викликана перевантаженням психіки. Але така депресія не призводить до бездіяльності й утоми. Натомість постраждалий намагається набрати ще більшого темпу і в такий спосіб притлумити цей стан. Я визначаю його як «ажитовану депресію».

Тобто ми стикаємося з явищем, яке може процвітати достатньо довго, адже суспільна свідомість нав’язує дорослому думку про те, що час не годиться проводити бездіяльно (а час, проведений із дітьми, часто вважають бездіяльним), коли можна зайнятися розумовим чи фізичним самовдосконаленням. До того ж, ця ідея несе негативне навантаження: якщо ти цього не вмієш, не знаєш, не маєш – це завдасть тобі шкоди. Тому доросла людина намагається, хай там що, відповідати цим примарним вимогам і перетворюється на білку в колесі  -  цей образ можна вважати символом ажитованої депресії.

Ситуація починає розвиватися надзвичайно швидко за рахунок того, що негативні причини ажитиваної депресії раптово починають сприйматись як вимоги власної психіки. А якою є природна реакція на певні вимоги? Відповідати їм. Із часом людина віддає всі сили, аби тільки втриматись у темпі сучасної круговерті. Вона перестає помічати, чого їй дійсно бракує. Адже на це просто немає часу. Спробую описати цей стан іншими словами: уявіть собі людину, що постійно переживає катастрофу, навіть якщо нещастю так і не судилося справді трапитись. А що можна вдіяти, коли навколо – катастрофа? Треба щосекунди бути напоготові, треба діяти, бігти, рятуватись, утікати. Саме за таким принципом розвивається поведінка людини, що зазнає ажитованої депресії.

Тому дуже важливо  проводити більше часу з родиною. Кожен із батьків має спитати себе – що з його позапрофесйної діяльності дійсно важливе, а що є лиш безуспішним засобом тамування гризот совісті.

На перший погляд це може видатися вам очевидним: щоб сприяти здоровому розвитку дитини, треба знайти час на родину. Насправді ж це неоціненний крок назустріч подоланню розладів у стосунках у сім’ї.

Важливість цієї тези я хотів би продемонструвати на прикладі.

Читайте так же:

• Відмова виконувати домашні завдання
• Чому за симбіозу дорослі сприймають дитину як частину себе
• Школи пожвавлюються
• Та не мучте ж дитину! Тиск поза межами сім’ї
• Магічно-едіпова фаза