Школа батьківства "Obuvi-MALL.us.to". Педагогічне виховання та розвиток дитини

Якщо читач зацікавиться різними розуміннями поняття «дитина» і спричиненими цим комунікативними дисонансами, одного дня перед ним постане питання значущості цих тез для майбутнього людства. У який бік зміниться суспільство, якщо дедалі більше молоді виростатиме з недостатньо розвиненою психікою?

Напевне, знайдуться серед читачів і такі, що, прочитавши назву цього розділу, звинуватять мене у передріканні вселенських катастроф. Тому ще раз хотілося б наголосити на тому, що я перш за все емпірик, а тому не ставлю собі за мету доведення теорій, далеких від реальності. Сподіваюся, мої песимістичні прогнози привернуть увагу суспільства до катастрофічної ситуації. Тому я не прикрашаю своєї оповіді й не применшую масштабів лиха, а також уникаю зайвих розумувань. Мені просто не вдасться охарактеризувати проблематику, якщо я вдамся до засилля умовних речень з їх «можливо» та «аби». Усе, про що йтиметься у цьому розділі, дуже скоро може перетворитися на гірку реальність, якщо ми не вживемо заходів і не забезпечимо маленьким дітям здоровий розвиток, а старшим, у яких наявні вади розвитку, не допоможемо надолужити згаяне.

Психічно людина розвивається приблизно у перші двадцять років життя. Якщо поступ зупиняється на ранній стадії, то що старшою стає людина, то важче допомогти їй упоратися з розладами психіки. Іноді взагалі допомога неможлива. Деякі люди змушені все життя долати наслідки психічних дисфункцій, таких як постійну фрустрацію чи відсутність докорів сумління. Люди навколо також страждають від дій цих осіб.

Дитина, стосунки якої з суспільством деформовані, не набуває достатніх навичок чекання чи витримки. її або ж безрезультатно намагаються виховати постійними вмовляннями та роз’ясненнями, або виконують найменші її забаганки. Формування психічних функцій залишається поза увагою. Замість виховання батьки опікають дитину, побоюючись утратити її любов.

Але в майбутньому ці люди фактично приречені на невдачу у професійному житті, тому що їм буде дуже важко влитися в колектив. Адже сформована особистість володіє такими якостями та вміннями, як прийнятна поведінка на робочому місці, пунктуальність, визнання структур, зокрема авторитарних, або ж визнання певного розпорядку. Людина з вадами психіки не може усвідомити це повною мірою. Тому чимало майбутніх робітників і роботодавців будуть невмотивованими, непередбачуваними чи взагалі не здатними до трудової діяльності. Як наслідок постає також проблема виховання трудової зміни, молодих фахівців. Найбільшу небезпеку це становить для малих підприємств. Великим це загрожує, головним чином, крахом звичного розпорядку. Постане ситуація, коли роботодавці підвищуватимуть свої критерії й вимагатимуть від претендентів на посаду не тільки високої кваліфікації, а й відповідного ставлення до роботи. Але ринок праці не спроможний буде забезпечити їх відповідними спеціалістами.

Для співіснування у суспільстві відсутність здорового сумління також вимальовує доволі безрадісну перспективу. Підлітки, в яких ця функція не сформувалася, сприймають заборони і накази радше як абстрактне знання, а не як моральну цінність. Наприклад, питання, чи зважитися на крадіжку, вирішуватимуть з огляду на матеріальну вигоду і можливість покарання. Якщо останнє здасться не досить переконливим аргументом, крадіжку вважатимуть за прийнятну опцію для матеріального збагачення. Якщо більшість людей із недостатньо сформованим сумлінням становитимуть основу майбутнього суспільства, злочинність зростатиме, а суспільство страждатиме ще більше. Недовіра і страх – не дуже радісний базис для продуктивного співіснування.

Унаслідок цього не тільки зросте рівень злочинності, а й відбудеться загальна зміна поглядів суспільства на проблеми та способи їх вирішення. Для подальшого розвитку соціальних структур невід’ємною властивістю має стати здатність до усвідомлення власних помилок і можливості їх виправити. Через фіксацію у фазі, тобто у віці чотирьох-п’яти років, людина впевнена, що оточення має завжди бути саме таким, яким вона його уявляє. Ця фаза розвитку за нормальних умов має закінчитися в ранньому дитинстві, але за партнерського виховання триває й далі – фантазія партнерських стосунків із батьком або матір’ю стає реальністю. Такі особи не можуть визначити свою роль у конфліктах. Типовою реакцією є звинувачення «інших людей» або «певних обставин». Властиві також скарги на те, що провину всіх буцімто звалили на нього. У такому разі людина все ж почувається винною, але відкидає відповідальність за скоєне: це все ще провина інших, адже вони, мовляв, перекладають гріх на його плечі.

Негативні перспективи для суспільства вимальовуються не лише через брак відповідальності чи моральних якостей. Треба завжди пам’ятати про те, що дорослий, що зростав у симбіозі або в проекції, залишається заручником інфантильного світосприйняття, а саме. Такі особи не здатні сприймати тих, хто навколо, як людей, натомість вони постійно намагатимуться, послуговуючись своєю картиною світу, керувати іншими, наче ті є лише предметами і перебувають у повному їхньому розпорядженні. Інтеграція такого члена суспільства в нормальний робочий процес майже неможлива, тому що людина не здатна сприймати керівництва з боку інших. Вона не дотримується робочих правил і наказів і виявляється неспроможною до створення міцної команди з колегами.

Подібно до наведеного в моїй першій книзі прикладу японських, така людина схильна до життя, сповненого задоволень. Будь-яка суспільна інтеграція приречена на поразку. Окрім направленого радше назовні варіанта розвитку подій (зростання рівня злочинності), можливий також інший, спокійний, сценарій. Тоді людина замикається вдома і заповнює свій час за допомогою наявних у хаті електронних пристроїв. Адже комп’ютер не чинить опору бажанням нарциса, до того ж, він створює ілюзію соціального контакту за допомогою чатів, форумів чи, участь у яких може взяти будь-хто.

Фіксована орієнтація на задоволення призводить до того, що єдиною рушійною силою стають миттєві імпульси. Людина сконцентрована лише на тому, щоб відчути їх і підкоритися їм. Задоволення та його отримання стають головними життєвими принципами нового покоління. Ці люди не замислюються над днем прийдешнім, вони живуть тільки тут і тепер.

Якби світ справді відповідав їхнім уявленням про нього, жодні соціальні системи не мали б сенсу. Фізично недорозвиненим дорослим ця система, як вони стверджують, абсолютно не пасує. її треба докорінно змінити, вважають вони. Стосовно фінансування системи охорони здоров’я вже сьогодні точаться численні політичні дискусії. Тому політики вигадують одну за одною все нові та однаково безглузді ідеї реформування. Соціальний внесок громадян зростатиме, адже зростатиме також безробіття. Реформи, скеровані на те, щоб залучити нові робочі руки, також приречені на провал. Боюся, що дедалі більше людей жадатимуть тільки збагачення. Вони не відчуватимуть потреби давати без зиску для себе. Така молодь, напевне, не знайде прихильності у старшого покоління, тому що паразитуватиме на плодах його праці, намагатиметься відірвати собі шматок того, що їй не належить, не намагаючись створити чогось нового.

Така масова нездатність до роботи призводить до реформування пенсійної системи, і незабаром настане час, коли суспільство не зможе фінансувати всіх непрацездатних громадян. Було б цікаво підрахувати кількість не спроможних працювати дорослих, утримання яких іще зможе дозволити собі соціум. Можливо, висновки такого дослідження спонукали б суспільство до прискореного і конструктивного вирішення перелічених мною проблем.

Культурна сфера також страждатиме від подібного сценарію розвитку, адже речі, що не приносять конкретних прибутків, більше не цікавлять сучасну молодь. Культурна пам’ять, яка живу завдяки причинно-наслідковим зв’язкам минулого, сьогодення і майбутнього, не витримає за таких умов. Розмаїття стилів та напрямів також під загрозою. Багатогранність культур виживає на сьогодні завдяки спільним переживанням, це радість і співпраця, які об’єднують. Людина, яка застигла у фазі, байдужа до подібних феноменів, її цікавить лише задоволення власних потреб. Замість культури, зокрема й культури поведінки, ця людина демонструє знеохоту та безвідповідальність у всіх сферах життя.

У зв’язку з вищезгаданими темами хотілося би привернути увагу до проблеми залежності. Статистика свідчить, що питання залежності серед молоді сьогодні надзвичайно гостре. Якщо навіть не вдаватися до цифр, пов’язаних із наркоманією, а звернутися, приміром, до проблеми алкоголізму, виявиться, що кількість підлітків, постраждалих від алкогольного отруєння у період з 2000-го по 2008 рік, зросла вдвічі.

Ці дані не здивують, якщо розібратись у природі залежності та причинах її появи в контексті згаданих мною розладів психічного розвитку молоді.

Залежність характеризується миттєвим задоволенням певної потреби. Алкоголік мусить випити просто зараз, він не може чекати, ані перекинувши першу чарку, ані кожну наступну. Ігроман мусить грати далі й далі. Він не може спинитися і продовжити гру, наприклад, через кілька днів, аби потім, знов ж, призупинитися на певному етапі. Принцип один і той самий, незалежно від того, чи йдеться про важкі наркотики, чи про залежність від їжі, покупок або сексу. Схема завжди подібна: залежний не може чекати, він потребує швидкого задоволення потреб і дуже страждає, якщо цього не’ отримує.

Цей принцип так само правомірний для дітей молодшого віку в оральній фазі. Вони також знають лише «тепер» і не хочуть чути ні про яке «потім». Наступну тезу доволі легко простежити: людина, фіксована у стадії раннього дитинства, більш схильна до різного роду залежностей, ніж дорослий із нормально розвиненою психікою.

Звичайно, причини, з яких людина потрапляє в залежність, досить різні, вони не обмежуються переліченими вище. Боюся тільки, що така психічна нерозвиненість стане каталізатором збільшення проблем суспільства у цій сфері.

Читайте так же:

• Тім
• Сприйняття дитячих імпульсів як власних подразників
• Чому за симбіозу дорослі сприймають дитину як частину себе
• Владу-дітям! Владу-дітям?
• Вплив гонитви за швидкістю на психіку людини