Школа батьківства "Obuvi-MALL.us.to". Педагогічне виховання та розвиток дитини

Похід до супермаркету з п’ятирічною дитиною часом передбачає у батьках ледь не мазохістські схильності. Супермаркет – ідеальне поле гри для дитини, що перебуває у фазі всемогутності, аби вона могла випробувати свою силу, натиснути на батьків і повестися як малий диктатор. Не без причини відділи іграшоку цих закладах розташовані недалеко від каси або принаймні вздовж головного проходу. Жодна дитина не здатна оминути яскраві принади на полицях. Спроба змусити батьків купити якусь іграшку-обов’язкова частина відвідин магазину.

Часто можна бачити таке: дитина пхинькає і напосідається на батьків, щоб купили їй якусь іграшку, якусь невелику, скажімо, машинку. Дорослі відмовляють, нагадують про повний кошик машинок у дитячій кімнаті й кажуть дитині, що цієї машинки не куплять. Нормальний процес -відмовили, й по всьому. Проте втручається оточення. На таких-от «безсердечних» батьків кидають осудливі погляди, на обличчях читаються припущення щодо причини їхньої відмови. Можливо, батьки запрацювалися, -міркують кухонні психологи, -ніколи не мають часу на дитину, можливо, вони керуються давно застарілими авторитарними принципами виховання. Хай там як, оточення оцінює ситуацію однозначно: батьки не праві, це несправедливо-відмовити маляті в невинному бажанні мати іграшкову машинку. Лунає типовий коментар: «Та не мучте ж дитину! Це ж тільки машинка!» Якщо «пощастить», докинуть іще фразу, яка безпосередньо стосується нашої теми: «Ви ж колись теж хотіли мати таку саму машинку!» Це й виявляє корінь проблеми. Дорослий, що так говорить, потрапив у проекцію. Його зовсім не цікавить дитина, якій він бажає, аби вона таки одержала ту машинку. Натомість він бачить у малечі себе, тобто проектує себе на дитину, він почувається так, ніби сам хотів би отримати таку машинку, а батьки йому забороняють. Він, отже, опиняється на одному щаблі з дитиною і вступає в сутичку з батьками. Зрозуміло, що дитина його визнає і схвалює. Саме такого визнання цьому дорослому бракує від свого оточення, від суспільства.

Партнерське мислення та відповідне ставлення до дітей стало тим часом правилом. Та й проекція-далеко не поодинокий випадок. Однак іще багато батьків виховують дітей так, що між ними зберігається певна ієрархія. Ситуація, яку ми описали, заважає таким батькам правильно діяти. У їхньому оточенні багато людей потрапили в проекцію і перешкоджають правильному вихованню.

Якщо ще трохи розширити поняття оточення, дилема стане ще виразнішою. Останніми роками серед освітян точаться дискусії про зниження рівня в школах до пересічної норми. Тип ментальності «освіта для всіх» полягає в тому, щоб дати можливість слабшим учням без проблем подолати всі щаблі шкільної науки. При цьому не беруть до уваги, що погіршення якості освіти неминуче призведе до поповнень у лавах некваліфікованих робітників. Таке ігнорування є, можливо, проявом несвідомої проекції політичних діячів. Тут діями керує прагнення визнання, а не справжній аналіз ситуації в галузі освіти, яка мусить орієнтуватися на сучасні стандарти і в жодному разі не допускає, що вимоги до учнів зависокі.

У багатьох школах тільки тому чимало учнів переводять у наступний клас, що зниження вимог до успішності набуло поширення. Кілька років тому мені розповідала вчителька однієї католицької початкової школи у Північному Рейні-Вестфалії, що її учні зазвичай отримують оцінку принаймні на бал вищу, ніж та, що відповідає їхній успішності. Інакше мали б самі п’ятірки та шістки, і небагатьох школярів можна було би перевести до наступного класу.

Щодо вчителів тут подвійна проблема. З одного боку, є такі, що, як було описано, потрапили в проекцію, вони підтримують рішення у галузі освіти або навіть самі спонукали до таких рішень.

З іншого-є ще багато педагогів, яких такий підхід не влаштовує і вони були б раді викладати, спираючись на вимоги до рівня навчання. Цих учителів великою мірою позбавляють впливу та педагогічних засобів, за допомогою яких вони могли би встановити належну планку та вимагати з дітей відповідно до їхнього віку.

Не тільки через політику освіти, а й через батьків такі педагоги наражаються на небезпеку, що їхні позиції слабшають. Прагнення до зниження рівня успішності та вимог стало тим часом суспільним консенсусом. Учителі, котрі не керуються цими вимогами, дуже швидко потрапляють під підозру, що вони авторитарні, власне «учителі, а не партнери».

Приклад із супермаркетом іще може викликати усмішку, бо такій ситуації ще можна зарадити і взагалі вона трапляється не так часто. Однак важливо подивитися й на оточення «здорових» батьків, де криється ще одна велика проблема: дідусі та бабусі.

Читайте так же:

• Відмова виконувати домашні завдання
• Школи пожвавлюються
• Не поспішати – не перенапружуватися – повернути спокій
• Із життя: чи має вчитель перевіряти домашнє завдання?
• Вступ