Школа батьківства "Obuvi-MALL.us.to". Педагогічне виховання та розвиток дитини

Головна проблема дискусії про неправильний розвиток наших дітей полягає в тому, що всі аргументи наводять на підставі патологій. З одного боку, наше сприйняття нібито обмежується тим, що є хворе і розвивається ненормально, а здорове ми сприймаємо як щось беззаперечне, природне. З іншого-ми одразу починаємо роздумувати над можливостями лікування, якщо якийсь тип розвитку діагностують як хворобливий. Це хоч і робить честь тому, хто взагалі розпізнав порушення як таке, але не веде нас далі, бо якщо дивитися відокремлено на патологічний результат, то він затуляє здорові форми. Ми лікуємо симптоми, а причин і далі не знаємо. Так стається через те, що симптоми плутають із причиною порушення.

Також бачимо, що в сфері діагностики й терапії змістилися уявлення. Що раніше вважали за патологію і від чого треба було лікуватися, сьогодні почасти стало нормою. Це відбувається за принципом більшості: що більше дітей розвивається неправильно (раніше це діагностували як відхилення), то швидше порушення почнуть вважати за не таке вже й сильне, допустиме і врешті за нормальну поведінку. Чимало експертів, коли аналізують проблему, пристосовуються до такого розвитку і вже не сприймають багатьох сумнівних випадків.

Не треба довго шукати прикладів такої зміни сприйняття. Варто прийти на урок у німецькій школі. Там постійно шум. Колись таке було неприпустимо-бо ж як можна проводити заняття в такому галасі? Протягом уроку діти розмовляють, слухають музику чи роблять щось інше, але тільки не вчаться. Навіть якщо цей шум дещо дратує, його розцінюють як допустиму, а то й «нормальну» ситуацію.

Деякі дослідження університету Пассау були присвячені докладному вивченню наслідків того, що в класі забагато учнів. Ясна річ, що рівень шуму відіграє важливу роль. Цікаво, що Фріц Газельбек, педагог, викладач дидактики і відповідальний за дослідження, в інтерв’ю газеті Suddeutsche Zeitung говорив не тільки про проблему великих класів, а ще й про нездатність учнів до зосередження (у завеликому класі виникають додаткові труднощі). Зокрема він указував на факт, який міг би пояснити явища, описані у цій книжці. На запитання журналіста, чому з великими класами у 1960-х не було таких проблем, як-от зараз, Газельбек згадав про «докорінні зміни ситуації в школі загалом». До того ж, на думку науковця, діти сьогодні «неспокійніші та егоцентричні». Необхідна «переоцінка цінностей та сенсу навчання, що (…) стане дороговказом у непевному світі».

Цікавою є вказівка на потребу змін у шкільній ситуації, яких можна досягти, по-новому оцінивши проблематичну поведінку, -тобто оцінивши не тільки неприпустимий колись галас, що його сьогодні вважають нормальним, а й зародки вандалізму, норовливість учнів і загалом низький рівень загальної освіти.

Тож можна робити висновки з того, що спостерігаємо на власні очі. Школа нині готова пристосовуватися до нової ситуації й орієнтуватися на зміни в поведінці учнів. Критерії успішності та соціальної поведінки вже не ті, відколи з’явилася тенденція адаптуватися до зниження рівня. Але на освітній конференції цього не обговорювали і не шукали шляхів, як дати цьому раду. Усе відбувається тишком-нишком, майже непомітно для чужих очей, якщо розглядати не цілісну картину, а жити тільки цією миттю, що й роблять сьогодні багато людей. У цьому криється велика небезпека для дітей, а батьки її не помічають. Отже, ні дитина не отримує відповідних віку допомоги й вимог, ні батьки не мають реалістичних критеріїв та орієнтирів; панує примарне відчуття безпеки й певності, ніби все йде якнайкраще.

Читайте так же:

• Значення симбіотичної поведінки
• Комунікативний дисонанс  -  приклад із моєї практики
• Учитель біля віртуального ганебного стовпа-кібербулінґ
• Доки не впрієш, доти не вмієш-чому психічні функції формуються тільки за умови постійного вправляння
• Інтерв’ю з потерпілою – як учителі сприймають школу сьогодні