Школа батьківства "Obuvi-MALL.us.to". Педагогічне виховання та розвиток дитини

Коли на наше тіло діє якийсь імпульс, то за тим, як його сприймає мозок, ми відрізняємо власні подразники від подразників іззовні. Відмінність дуже проста, але вона вирішальна для симбіотичної реакції на дитину.

На власні імпульси ми реагуємо автоматично. Коли я, наприклад, розмовляю і відчую, що в мене раптом засвербіла рука, то почухаю її й майже не завважу цього. Цей відгук мого тіла для мене настільки неважливий, що я його навіть не зафіксую в пам’яті. Якщо через кілька хвилин хтось мене про це запитає, я навіть не пам’ятатиму, почухався чи ні.

Інакше буває з імпульсами ззовні. Якщо комусь іншому спаде на думку почухати мені руку-хоч би з якої причини, -я це дуже добре завважу і запам’ятаю, можливо, це спричинить агресію та відповідну захисну реакцію з мого боку.

Таке різне сприйняття імпульсів має значення для способу реакції на дитину. Дитина мандрує у своєму світі і знайомиться з речами; так само познайомитися вона хоче і з людьми, на початку зазвичай із батьками. Маля намагається їх посунути, на них видертися або їх спробувати на зуб. Нормальною реакцією дорослого є обмеження цих дитячих спроб, він не дозволяє, щоб його кусали, на нього вилазили чи його щипали. У цю хвилину дорослий сприймає поведінку дитини як чужий імпульс, тобто подразник, що приходить іззовні та впливає на тіло не як належить.

Чи тримати дитину на колінах, коли дорослі розмовляють між собою, батьки вирішують здебільшого відповідно до ситуації: оцінивши зміст і важливість розмови, вони або дозволяють дитині сидіти на колінах, або лагідно спонукають її піти. Так малюк довідується, що людина не належить до категорії речей, якими можна керувати, а навпаки, дорослий керує дитиною. Як уже було сказано, у неї формується нервова клітина «людина».

Батьки, у котрих склалися симбіотичні стосунки з дитиною, не дають їй шансу почати формувати цю нервову клітину, зате цілком спокійно дозволяють поводитися з ними як із речами, оскільки сприймають малюка як власний імпульс. Я вже пояснював, що ці імпульси спричинюють непомітні, незначні подразники, отже, не варті уваги. Але стосункам таке ставлення уже шкодить.

Я спостерігаю таке у батьків, що приходять до мене на прийом. Вони приводять із собою на консультацію дитину. Ми розмовляємо, а тим часом відбувається ось що: дитина лазить по них туди й сюди, смикає їх, іноді мало не роздягає. Коли я звертаю на це увагу батьків, більшість дивуються і запевняють, що їм не заважає, коли дитина так робить. Адже вони сприймають дитину як власний імпульс, отже, фактично, самі лазять по собі вгору і вниз і не сприймають цього як чогось недоречного.

Інша показова поведінка: дитина під час розмови виймає речі з маминої сумки, котра лежить біля стільця. Мама реагує аж після того, коли я зверну на це увагу, але реагує зовсім не так, як можна б очікувати. Замість того, щоб покласти сумку вище, аби дитина не могла її дістати, жінка складає все назад і знов ставить сумку на підлогу, тож дитина може починати спочатку. Через симбіоз мама більше не здатна розрізняти, що її малюк робить щось неправильно. Вона мала б у цьому випадку обмежити дитину, але через злиття психіки дитина становить з нею одне ціле, і мама сприймає поведінку дитини як власну, яку не треба виправляти.

Читайте так же:

• Дитячі садки та початкові школи: назріли зміни
• Клаудія
• Вплив гонитви за швидкістю на психіку людини
• Узгодження концептів
• Перспективи суспільства, що страждає на розлади психічного розвитку