Школа батьківства "Obuvi-MALL.us.to". Педагогічне виховання та розвиток дитини

Методики виховання та навчальні програми шкіл і дитячих садків слід терміново перевірити на предмет того, чи вони укладені на підставі способу мислення, який базується на описаних порушеннях стосунків. У більшості дитячих садків, наскільки я знаю, виховують за принципом партнерства. Дітей віком від трьох до шести років сприймають як особистість, у цьому напрямі їх і розвивають. Якщо цей модерний спосіб мислення, котрий суперечить важливим неврологічним пізнанням, і далі будуть упроваджувати, якщо він стане єдиним підґрунтям виховного процесу, то наслідки будуть сумні. Цим дітям мимоволі доводиться ставати принцами та принцесами, монстрами й тиранами, бо ніхто не почувається відповідальним за те, щоби показати їм, як стати особою, інтегрованою в суспільство.

Покарання цих нібито розпещених дітей нічого не дасть, бо малюки лише збагнуть, що своєю поведінкою вони можуть керувати дорослими й отримувати від них увагу.

Батьки, так само як і вчителі чи вихователі, у таких ситуаціях дуже часто починають боротьбу за владу, яку вони – наперед відомо-не можуть виграти і де вони постійно можуть виставити себе перед дитиною на посміховисько і поглибити неповагу малюка до його оточення.

De facto дитячі садки та школа повинні стати інституціями, до завдань яких належить формувати психіку дитини і сприяти, аби вона поступово набувала зрілості. Це завдання стає тим важливішим, чим менше його виконують у сім’ях. Сучасна ситуація стає дедалі загрозливішою, бо жоден громадський інститут не готовий коригувати недоліки виховного процесу в сімейному оточенні.

Було б дуже бажано, аби фахівці могли здобувати відповідну неврологічну та психіатричну підготовку, щоб ефективно підтримувати роботу дитячих садків та шкіл. Слід належним чином діяти і в спеціалізованих вищих школах та університетах, щоб готувати фахівців до роботи з психічно незрілими дітьми, а не підтримувати і поширювати партнерський спосіб мислення.

Згадаймо ще раз про те, що проблематика трьох великих порушень стосунків по-різному розподіляється між особами, які контактують з дітьми. Симбіоз, тенденційно найбільш безнадійне відхилення, я спостерігаю виключно у батьків.   Більшість виховательок і вчителів максимально практикують стосунки за типом проекції. Оскільки вони мають справу не з власними дітьми, їм складніше сприймати цих малюків як частину себе, ці діти «відповідальні» тільки за те, щоб дарувати педагогам любов і визнання.

Ця відмінність означає, що в навчальних закладах шанси на психічну зрілість або психічне дозрівання дітей можуть бути вищими, ніж у сім’ях, де хаос у стосунках значно глибший. Відтак доречно, аби держава створила установи, де був би забезпечений цілоденний нагляд. Очевидно, що це не повинні бути установи, де можна проводити час; вони мають сенс тільки тоді, коли працювати з дитиною, беручи до уваги порушення.

Тепер щодо праці вчителів початкової школи, її метою нині має бути не передати знання, а відповідати за те, щоб діти стали спроможні вчитися. Це означає, що й тут слід далі розвивати дитячу психіку. Вчителі повинні передусім так організувати урок, щоб діти не відволікалися від сприйняття матеріалу, не марнували емоцій на абищо. Не буде зайвою дискусія про те, чи не запровадити один-два дошкільні роки, тобто щоб навчання в школі починалося з п’яти років. Діти, що досягли психічної зрілості, відповідної їхньому віку, легко надолужать пропущене, отож при переході до старшої школи не виникне проблем.

У цьому контексті залишилося однозначно ствердити, що ініціативи, які я тут висловив, не мають нічого спільного з укладенням нових навчальних планів. Такі плани не годяться для цієї групи дітей, не змінять їхньої проблемної поведінки та врешті-решт не допомагають нікому. Що цим дітям потрібно найменше, то це бути піддослідними кроликами, на яких випробовують нові педагогічні ідеї. Що їм насправді необхідно – це новий, інший вид розуміння, котрий базується на визнанні важливості процесів психічної зрілості. Урешті це стосується й тих, хто відповідає за освіту. Навчальні заклади і викладачі поруч із фаховими новаціями повинні мати хоча би початкові знання про можливі причини негативної поведінки учнів-виробничників. Можливо, декого з нібито безнадійних дітей удасться все-таки позитивно інтегрувати в трудову діяльність.

Читайте так же:

• Сприйняття дитячих імпульсів як власних подразників
• Клаудія
• Комунікація у педагогічному колективі
• Нові завдання для дідусів і бабусь
• Дитина як лінійка