Школа батьківства "Obuvi-MALL.us.to". Педагогічне виховання та розвиток дитини

Доросла людина має два типи реакції на зовнішні подразники: міжособистісний та предметний. Коли хтось звертається до мене, я вирішую, чи мені повернутися до нього і його слухати, отже, тут втручається моє «я». Але коли я вдарюся, то реагую рефлекторно і на це не можу вплинути когнітивно. Неможливо вдаритися і думати, чи хочеш зреагувати, чи ні. Батьки в симбіозі реагують на своїх дітей рефлекторно, тобто несвідомо і не продумуючи способу дій.

Щоб зрозуміти міжособистісну реакцію, найкраще уявити собі таке: хтось іде містом і минає місцину, де збираються особи, котрі явно шукають пригод, тобто ображають і провокують перехожих. Зазвичай у таку хвилину діють за міжособистісним типом поведінки, а саме намагаються уникнути провокації, подумати про провокатора все, що в таких випадках думають, і йти далі. Прочитать остальную часть записи »

За допомогою образу нервова клітина «людина» можна описати проблему стосунків дітей з оточенням; хоча психіка й невидима, але можна скласти певне уявлення про те, які враження зовнішні події залишають у голові. Навіть дуже маленькі дітлахи вже знають, що навколо багато різних речей, і усвідомлюють, що ці речі неживі. Коли стілець заважає дитині повзти, а потім і бігати, його можна відсунути вбік, щоб звільнити дорогу. Такі речі, як стілець, витримують, якщо з ними поводяться не дуже делікатно, і ніяк на це не реагують. Це дитина тямить рано, і в неї формується – образно кажучи – нервова клітина «річ». Із часом завдяки вправлянню маля набуває досвіду і дедалі більше впевнюється, що довкола неї самі лише речі. Прочитать остальную часть записи »

Дорослих, що будують стосунки з вихованцями за типом проекції, за моїми спостереженнями, останнім часом значно побільшало. Починаючи з кінця XX століття і до сьогодні бачимо порушення стосунків і на рівні батьки-дитина, і з боку педагогів. Протягом останніх п’яти років я помічаю поширення стосунків за типом проекції, отже, дальше погіршення становища.

Якщо раніше ми могли без проблем описати психічний поступ дитини від народження до певного віку, то сьогодні це неможливо. Дедалі більше малюків застрягають на дуже ранніх стадіях психічного розвитку. Ті, хто виріс у сім’ях, де стосунки орієнтовані на партнерство, не зазнали щастя інтуїтивного виховання. Але й вони мають значно більше психічної субстанції, ніж ті, у чиїх сім’ях панували взаємини за типом проекції. Прочитать остальную часть записи »

Діти приходять на світ у суспільство, вони не можуть вибирати, де й коли їм народитися та які в них будуть батьки. Немовля дуже довго, на відміну від дитинчат більшості тварин, цілковито залежить від батьків, зокрема від матері. Із цього зрозуміло, чому я, дитячий психіатр, ніколи не працюю лише з дитиною, а мушу брати до уваги значно ширше коло осіб.

Я частково описав це, вказуючи на необхідний анамнез батьків, без якого оцінювання дитини та її поведінки не має сенсу.

Це означає, що коли я беру якийсь випадок і теоретично описую мою діяльність, то цим підходжу до аналізу системи. Дитина включена в систему «сім’я». Отож, коли до мене приводять дитину, я можу зрозуміти її поведінку тільки тоді, коли сприймаю малюка як частину системи і зважаю на різноманітні взаємодії в рамках системи. Прочитать остальную часть записи »