Школа батьківства "Obuvi-MALL.us.to". Педагогічне виховання та розвиток дитини

«Спочатку ти наведеш лад у кімнаті, а вже тоді – вечеряти!» Цього наказу терпіти не може кожне покоління дітей. Набагато краще було б залишити все як є, адже завтра всі ці речі знову знадобляться, й тоді…

Та навіть не лише фанатичні прибічники дисципліни, а й будь-яка нормальна людина погодиться, що нераціонально щодня витрачати купу часу на пошуки потрібної речі.

Звісно, ви можете пояснити це семирічній дитині саме так. Що вона має прибрати кімнату, тому що тоді можна швидше дістати улюблену машинку, та й взагалі, приємніше якось ходити кімнатою, коли на підлозі з’являються вільні від іграшок місця. Зазвичай семирічна дитина реагує на такі аргументи палкою полемікою. Вона почне визначати, які речі справді можна прибрати, а які з них неодмінно мають лишатися там, де розкидані зараз, бо на це є такі й такі причини. Очевидно, що подібна дискусія може затягтися надовго і навряд чи щось дасть. Так, усе видається цілком зрозумілим, але чому ж у стількох родинах щодня відбуваються жахливі розмови з погрозами і сварками, коли доходить до прибирання? Чому? Навіть таку банальну річ, як прибирання, з дітьми потрібно тренувати. Цього треба навчати, і навчальний процес може тривати роками.

Дітям дошкільного віку мають допомагати дорослі. Вони повинні говорити дитині, що саме треба прибрати і куди покласти. Ініціативність малюка з часом зростатиме, але спершу батьки мають активно допомагати, тобто прибирати разом із дитиною. Син чи донька, спостерігаючи за дорослими, вчиться, наслідуючи їхні дії. Наприклад, дитина бачить, як батько кидає кубика до коробки, й імітує його рухи, щоби зробити татові подарунок і пережити таку ж радість. Надзвичайно важливо у цей момент показувати дитині цю радість: похвалити малюка, адже тоді ця втіха буде пов’язана з батьком, і дитина зрозуміє, що допомагати татові – приємно.

Якщо в дітей існує такий досвід, із часом вони ставатимуть самостійнішими. Школяреві я навряд чи показуватиму, як наводити лад у власних речах, але й наодинці із цим завданням теж не залишатиму. Щоразу я перевірятиму, чи впорався він, чи досить охайно у його кімнаті, або ж мені доведеться вказати йому на ті речі, що досі лежать не на своїх місцях. Завдяки такому супроводу моя дитина зрозуміє: прибирання відбувається не в якомусь там безповітряному просторі, а має безпосередній вплив на інших людей, що живуть із нею під одним дахом.

Очікування, що дитина наведе лад у кімнаті,  бо вона зрозуміє глибинний зміст прибирання і завдяки цьому цілеспрямовано виконає цю дію, може справдитись, якщо маєш справу з підлітком. Як завжди, треба бути обережним із конкретними віковими показниками, адже всі діти різні за своїми здібностями і характером. Важливо тільки пам’ятати, що навіть цей банальний процес закладає основи дитячої психіки, а отже, і його потрібно тренувати.

Але батьки зможуть розвинути дитячу самосвідомість таким чином, тільки якщо вбачатимуть у своїй дитині дитину. Партнерові радше дадуть свободу самому вирішувати, прибрати або залишити в кімнаті безлад. До діла ставатимуть нові й нові аргументи, але від дитини не вимагатимуть жодного доказу розуміння ситуації. Батьки, що страждають на розлад типу «проекція», наполягатимуть на прибиранні. Але вони зазнають поразки через страх утратити прихильність дитини. Батьки, що живуть у симбіозі зі своїм нащадком, намагатимуться примусити його прибрати всіма можливими способами. Але подумки вони очікуватимуть відмови й тому вважатимуть цілком нормальним, якщо кожне доручення, доки воно буде виконане, доведеться повторювати кілька разів поспіль. Вони спробують спочатку вмовити, а потім насварити дитину. Тобто перш ніж дитина встигне бодай якось відреагувати, їй кілька разів укажуть на те, що треба прибрати іграшки. І ситуація загостриться. До речі, через певний час така тирада призведе до одвічних погроз на кшталт «якщо ти не.., тоді…» («якщо ти зараз же не прибереш, тоді на вечерю і не сподівайся, підеш спати просто зараз»). Усі вони малюють перспективу покарання.

Щоб уникнути подібних сценаріїв, потрібно лише пам’ятати про причини, зазначені вище. Завдяки цьому зміниться погляд на дитину, а поняття «дитинство» дійде єдиного знаменника. Адже такий знаменник ми давно вже втратили.

Читайте так же:

• Чому самого лише виховання недостатньо
• Розуміння важливої ролі стосунків
• У пошуках суті
• Послуги, орієнтовані на потреби малечі, концепт «дитина як партнер» у садочку
• Вступ