Школа батьківства "Obuvi-MALL.us.to". Педагогічне виховання та розвиток дитини

Психея була царівною-красунею, котра так зачарувала Ерота, сина Афродіти, що він зробив усе, аби тільки бути з нею, хоча за наказом своєї матері мав закохати Психею у найпотворнішого з людей – Афродіта заздрила Психеїній вроді. Так грецький міф описує образ, чиїм іменем назвали феномен, що його сьогодні розглядають і психологія, і психіатрія.

Власне поняття психіки понині містить щось таємниче. Психіку принципово вважають цілковитою протилежністю до тіла, мова йде буквально про відмінність між чимось доторканним (тілом) і недоторканним (психікою). Це слово походить від грецького «psychein» і означає «душа» або «подих». Пізніше воно стало абстрактним і, оскільки людина живе тоді, коли може дихати, зрівнялося з принципом життя.

Однак принцип життя недоторканний. Це визначає нашу дефініцію психіки. Простіше кажучи: психіку не можна побачити, її не можна торкнутися, не можна на лабораторному столі розкласти її на компоненти, розітнути й аналізувати.

Ці складнощі треба брати до уваги, коли пробуємо описати психіку як підґрунтя тих розладів, які сьогодні маємо з дітьми та підлітками і які вельми негативно впливають на розвиток суспільства.

Отож наша проблема, полягає, по-перше, в тому, що психіку не можна побачити, як бачимо якесь зовнішнє ушкодження тіла. Зовнішні рани кривавлять, їх можна ідентифікувати як такі, вони явно порушують працездатність людини, котра їх зазнала. Патології психічного розвитку не можна поторкати, і в світі, який вірить тільки в те, що бачить, їх не сприймають як рани.

До цього додається ще й уявлення, що психіка розвивається буцімто сама по собі, кожна людина має психіку і може, залежно від віку, мати певні психічні можливості. Це неправильно, бо позитивні психічні функції, про які я кажу, формуються протягом дитинства, аж ніяк не автоматично і не без впливу оточення, а навпаки -передусім через те, що дитяча психіка сприймає дорослого як обмеження власної індивідуальності. Це головний пункт, що його, між іншим, навіяв мені образ «нервова клітина-людина», який я докладно пояснюю у розділі про третє порушення стосунків -симбіоз.

Що старшає дитина, то важливіше, щоб дорослі були вже не обмеженням, а взірцем, тобто щоб діти розпізнавали психічні функції у своїх батьків і виробляли їх у собі шляхом постійного вправляння.

Дозріванням психічних функцій керують, якщо дивитися з позицій неврології, нервові клітини, та й усі процеси в тілі людини викликають певні нервові клітини. Механізм дії простий: нервова клітина, на яку впливає певний подразник, може тільки розрізняти «я знаю» або «я не знаю». Вона й реагує за цим нескладним подвійним принципом. Якщо нервова клітина перебуває в стані «я не знаю», її може активувати певний подразник, і від цієї миті вона стає відповідальною за якесь чітко визначене завдання.

Добрим прикладом може бути розташований у мозку центр, що відповідає за читання. У ньому за принципом випадковості окремі нервові клітини набувають відповідальністі за розпізнавання окремих літер. Нервова клітина, що активується в такий спосіб, повинна надалі спеціалізуватися на тому, щоб розпізнавати «свої» літери, і надруковані, й написані різним почерком, отож доросла людина вміє читати літери не задумуючись.

Вирішальним є те, що провідність нервової клітини залежить від частоти подразнення, завдяки якій вона «вправляється» зі своєї специфічної функції. Що більше вправ, то більше автоматизуються процеси, що їх має виконувати клітина.

Це повною мірою стосується і тих нервових клітин, що функціонують у сфері психіки. Тільки завдяки постійним вправам та безліч разів повторюваним процесам людина може розвинути психічні функції, обов’язкові для того, щоб жити як істота, включена в суспільні процеси.

Говорячи про психічні функції, я принципово маю на думці тільки ті, що можуть формуватися у процесі спілкування дорослих із дітьми. Окрім них, є ще цілий ряд вроджених та успадкованих компонентів психіки, що для мене як психіатра не такі значимі, бо вони незмінні та не мають стосунку до порушень, із якими я працюю.

Оптимально розвиватися діти можуть тільки тоді, коли є емоційні стосунки та належний зв’язок із батьками. Діти, що вміють будувати взаємини, вчаться формувати їх спочатку з батьками. Конкретніше: коли п’ятирічна дитина допомагає накривати на стіл, вона робить це не для того, щоб створити умови для споживання їжі, а виключно для батьків. Так само і в школі дитина навчається спочатку для вчителя, а не заради життя (це приходить пізніше).

Важливо, що віддзеркалення для дитини значною мірою відбувається через відповідні емоції батьків. Віддзеркалення – це важливий метод у практиці психоаналізу, за допомогою якого розглядають форми поведінки людини, причому співрозмовник відтворює її поведінку. Таким чином, особа, проблему котрої аналізують, ніби бачить себе збоку і може помітити власні помилки. У нашому випадку це означає не що інше, як виразний прояв позитивних та негативних реакцій на поведінку дитини. Тобто я виразно радію з гарної поведінки моєї дитини, а коли вона поводиться погано, я так само виразно виявляю невдоволення, наприклад, інтонаціями. При цьому треба постійно брати до уваги той принцип, що авторитетна для дитини особа повинна бути однаковою і однозначною у своїх реакціях, тоді дитина зможе швидше і краще навчитися завдяки віддзеркаленню. Тут є ще й такий позитивний момент, що це вселяє в дитину певність, тоді як мінливість реакції може збити маля з пантелику, наслідком чого буде надто низька розвиненість відповідних психічних функцій.

У перші роки життя важливо дати дитині змогу оцінювати відчуття співрозмовника, щоб із цього вона вчилася розподіляти свої відчуття на категорії. Вирішальним при цьому є те, що дорослий виявляє свої почуття методично. Якщо між дитиною й дорослим виникає конфлікт, то реакція дорослого повинна завжди поєднуватися з відповідною емоцією. Якщо це маленька дитина, емоцію за кожним разом слід супроводжувати словами, отже, батьки повинні озвучити, що вони в цю мить сердяться або радіють. Так само і вияв почуттів дитини повинен мати словесний супровід.

Аби стало зрозуміліше, про що мова, необхідний невеликий екскурс. Що це означає: молода доросла людина має здорову психіку? Для цього погляньмо на змодельований ідеальний випадок. Я назву їх Марком і Клаудією, це молоденька пара, що живе собі десь у Німеччині звичайним життям.

Читайте так же:

• Як дитина сприймає світ: образи світу
• Чому самого лише виховання недостатньо
• Розуміння важливої ролі стосунків
• У пошуках суті
• Послуги, орієнтовані на потреби малечі, концепт «дитина як партнер» у садочку