Школа батьківства "Obuvi-MALL.us.to". Педагогічне виховання та розвиток дитини

За Фройдом, едіпова фаза-це рання стадія генітальної фази, й завершується вона появою так званого Едіпового комплексу-феномену, коли діти відчувають потяг до того з батьків, хто іншої статі. У сучасній теорії додають, що дитина, несподівано почавши конкурувати з тим із батьків, хто має однакову з нею стать, перестає бути цілковито залежною тільки від однієї особи й уперше інтегрується в систему сім’ї.

Фройдові дослідження сягають значно далі, а для моєї тези важливо те, що дитину в магічно-едіповій фазі, котра припадає на вік від чотирьох до п’яти років, можна характеризувати так: «Я є тим, чим я себе уявляю». Отож, діти діють за принципом: «Я будую світ таким, яким його потребую». Діти такого віку мають фантазії, не притаманні дорослим, використовують речі не за призначенням, а так, як їм цієї хвилини зручно.

Фази, в яких виникають дитячі образи світу, за здорового психічного розвитку дитини послідовно змінюють одна одну; наприкінці останньої дитина здатна усвідомити, що її реакція може викликати відгуку співрозмовника. Під час конфліктів, наприклад, вона переймається лише власною участю в них і відповідно до цього здатна діяти. У класичному розумінні дитина готова до школи. Вона може долати ці етапи розвитку тільки тоді, якщо батьки поводяться у кожній фазі відповідно. Вони повинні подбати, щоб кожна з них завершилася і перейшла в наступну. Цей процес не може відбуватися «на автоматі». Надалі, після шостого року життя, настають інші фази розвитку, аж доки врешті у пізньому підлітковому віці сформується дорослий образ світу.

Ці описи розвитку дитини пов’язані з питанням: «Як я сприймаю себе, живучи в цьому світі?» Водночас в іншій сфері психіки виникає інший аспект, що дає відповідь на запитання: «Як я сприймаю цей світ як такий?»

Щойно дитина навчиться повзати і ходити, вона досліджує функції речей навколо себе, торкаючись їх, обмацуючи та облизуючи. Стілець в її очах придатний спершу для пересування, потім для видряпування на нього. Маля значно пізніше усвідомлює, що стілець призначений для сидіння.

Дитина досліджує також головних осіб, що її оточують. При цьому вона у нарцистичній фазі раннього дитинства, від десятого по шістнадцятий місяць життя, переконана, що може керувати всім і кожним, і насолоджується цілковитою автономією.

До третього року життя маля поступово робить відкриття, що і дитина, і дорослий -це самостійні особи. Тепер може зрозуміти, що доросла людина більша, сильніша і могутніша. Відтоді під час конфліктів реагує на дорослого-слухає його. Коли завершується ця фаза, дитина готова до дитячого садка; вона починає реагувати на педагогічні втручання дорослих.

У своїй роботі щодня спостерігаю ситуацію: ми робимо все, аби все менше дітей могли пройти всі необхідні для розвитку стадії. Додам, що далі, то менше дітей повною мірою розвивають свої психічні функції. Як наслідок маємо те, що за останні 15 років дуже побільшало різних порушень у дитячому та підлітковому віці; іще ніколи не я мав справи з таким розмаїттям відхилень, як тепер.

Наприклад, є різні порушення моторики. Дитина не може робити координованих рухів, часто-густо геть нерозвинена дрібна моторика, необхідна для писання. Ця тенденція набуває дедалі більшого поширення. 15 років тому порушення моторики в ранньому дитячому віці траплялося приблизно у 20% дітей. Сьогодні ця кількість сягнула за 50% і зростає далі.

Це, своєю чергою, приводить до абсурду. Я знаю один дитячий садок, де вихователі ще донедавна водили дітей на екскурсії до міського ботанічного саду. На такі прогулянки, як недавно розповів мені директор закладу, тепер не ходять, бо більшість дітей не в змозі подолати віддаль-близько кілометра-до ботсаду. Малюки скаржилися, що натомилися, що болять ніжки. Тривогу в таких випадках викликають не тільки порушення моторики у дітей, а й те, що персонал дитячого садка вважав цю ситуацію за нормальну.

Є негаразди й зі сприйняттям. Мозкові імпульси, що виникають, коли людина щось чує, бачить або відчуває на дотик, не зачіпають ділянки мозку, потрібної, аби записати в зошит слово, прочитане з дошки, використовуючи дрібну моторику.

Відхилення у мовленнєвому розвитку теж дуже серйозні. Сьогодні чимало п’ятирічних дітей говорять настільки погано, що не можуть зрозуміло висловити навіть найелементарніші потреби. Складається враження, що граматика-це не для них, вони неправильно вимовляють звуки, мало хто може говорити повними реченнями. На додачу шепелявлять і заїкаються, через що можуть бути не сприйнятими своїм соціальним оточенням. Мовленнєві порушення однієї дитини та порушення в соціальній поведінці інших можуть прикро збігтися. Наслідками можуть бути кпини, відмежування, фізичне насильство та важкі психічні травми.

Якщо колись такі мовленнєві відхилення були радше винятком у моїй практиці, сьогодні вони стали правилом. Наскільки серйозна ситуація, свідчать і результати дослідження: п’ятирічна дитина після переїзду до іншої країни здатна за півроку навчитися говорити іншою мовою без акценту.

У зв’язку зі згаданими негараздами варто згадати і важливість привчати дітей до охайності, бо це пов’язане зі здатністю контролювати випорожнення організму і є важливим компонентом розвитку. Вимога дитсадків: усі новачки мають бути привчені до горщика – навряд чи здобула б нині схвалення.

У шкільному віці додаються проблеми з навчанням та поведінкою. Усі знають, що учні початкової школи дуже неуважні, їм важко бодай на короткий час зосередитися на завданні, протягом тривалого часу пам’ятати вивчене і застосовувати в іншому контексті.

Соціальна поведінка багатьох дітей також викликає тривогу. У своєму оточенні вони поводяться як малі тирани, кривдять однолітків і фізично, і словесно й не здатні навіть частково інтегруватися в групу.

Проте ці діти так поводяться не тільки стосовно інших дітей та підлітків. їхні батьки й дідусі та бабусі, а також вихователі й учителі не обмежують їхньої егоїстичності. До чого це може призвести, буде видно з прикладу Клаудії, дівчинки з благополучної сім’ї. Майже два роки вона ходить до дитячого садка неподалік дому.

Читайте так же:

• Чому самого лише виховання недостатньо
• Розуміння важливої ролі стосунків
• Чому за симбіозу дорослі сприймають дитину як частину себе
• У пошуках суті
• Послуги, орієнтовані на потреби малечі, концепт «дитина як партнер» у садочку