Школа батьківства "Obuvi-MALL.us.to". Педагогічне виховання та розвиток дитини

Батьки, схильні до симбіотичних стосунків, не вкладають у слово «дитина» жодного змісту.

Вони використовують його машинально, але насправді мають на увазі дещо зовсім інше, а саме – частину власного тіла. Адже у симбіозі сприймають дитину як додаток до них самих. Вони не можуть збагнути, як вплинути на дитину, якщо не взаємодіяти з нею безупинно. Властиво, учителів така проблема майже не торкнула, симбіотичні розлади – дуже рідкісне явище в системі освіти. Але якщо вчитель має справу з дитиною, як зростає у симбіотичних стосунках із батьками, така комунікація не матиме успіху.

Батьки не здатні подивитися на свою дитину з певної відстані й неупереджено оцінити її поведінку. Якщо вчитель критикує дії дитини, у батьків є універсальне пояснення: їхній нащадок зробив це ненавмисне. Якщо ж учитель і далі наполягає, батьки можуть засумніватися в його компетентності. Вони здатні на різні вчинки – від скарг директору чи до відділу освіти навіть до нападів на цього педагога (поодинокі випадки). Часто батьки починають вимагати, щоби педагог ставився до дитини як до хворої й намагався вилікувати її на своїх заняттях.

Наслідки викривленої комунікації між учителями і батьками трагічні. За останні роки почастішали суперечки на цьому тлі, про це свідчать статті з багатьох видань. Щотижня мені трапляється матеріал у газеті, де йдеться про те, як учитель став жертвою психічного або фізичного насильства, що батьки навіть подають позови до суду, аби довести свою правоту.

Така тенденція призводить до неприпустимих ситуацій. Дивний випадок переповіла мені нещодавно одна вчителька. Першого шкільного дня шестирічний малюк зайшов до неї в кабінет і сказав таке: «Я хотів бути в одному класі з моїм другом Адріаном. Ми давно домовлялися. Але він тепер у першому "Б", а я в першому "А". Мій батько – адвокат. Ось побачите, що з вами буде. Ми викличемо вас до суду, якщо ви не дозволите Адріанові піти в один клас зі мною». Після цієї тиради він розвернувся і вийшов.

Якби це був поодинокий випадок, можна було би просто посміятися з нього і забути, але, на жаль, це нині гірка реальність. Журнал «Шпігель» у червні 2008-го опублікував на двох шпальтах змістовну статтю «Хвиля судових позовів у німецьких школах». Цитата з цього матеріалу:

«Нікого більше не дивує факт, що судові інстанції долучилися до суперечок у школі. Довго шукати конфліктних ситуацій між батьками та вчителями не доводиться: дисциплінарні санкції, система оцінювання або переведення учнів до іншого класу чи школи. Бажання переносити свої суперечки на судові лави зростає що не день».

Автор також наводить певні цифри: кількість судових позовів такого типу в Баварії зросла вчетверо, у Вестфалії – в півтора раза у період із 2006-го по 2007 рік. Загалом у цій федеральній землі зареєстровано близько двох тисяч випадків. І нерідко йдеться про суперечки, подібні до такої: вчителька мала відстоювати своє право на те, щоб виправляти помилки учнів червоною пастою. Адже це «травматичний досвід» для дитини, яка отримує контрольну роботу, де стільки позначок сигнального кольору8.

Така агресивна, опікунська і самовпевнена поведінка стосовно вчителя скоро з винятку перетвориться на звичну практику. Здається, поріг свідомості у цьому питанні з кожним навчальним роком тільки знижується.

До речі, цікавий факт: майже всі такого типу справи батьки програли. Але безперспективність судового позову не утримує батьків від рішучих дій. Це ще раз доводить, що їхньою поведінкою керує не розум, а емоції. Між іншим, Німеччина – далеко не єдина країна, де прогресує такий спосіб мислення. Я збагнув це досить недавно, коли один знайомий розповів, що в Англії суд задовольнив скаргу батьків, які воліли брати участь у вихованні своєї дитини також і під час уроків. Така ситуація – лише показник того, наскільки змінилася поведінка батьків у багатьох країнах світу. Ця тема актуальна не тільки на німецьких теренах. Проте німці, згідно з моїми спостереженнями, значною мірою потерпають від таких розладів, тому що виховання дітей здебільшого відбувається в родинному колі.

Спілкування між батьками і вчителями не просто зникло – перші в ньому навіть не зацікавлені. Зрідка комунікацію перекладають на офіційних осіб, наприклад адвокатів.

Серед таких батьків найпоширенішим розладом є симбіоз. Дитячу поведінку вони не оцінюють неупереджено, імпульс, який посилає малюк, на піддають сумніву. Це яскраві ознаки симбіозу. Якщо імпульс транслює таке: «до мене ставляться несправедливо», тоді батьки якомога швидше знаходять винних і притягують їх до відповідальності через суд. Переважно провина падає на вчителя або навіть на директора школи.

Жахливо усвідомлювати, що проблеми, які виходять за стіни школи і розростаються до неймовірних розмірів, стосуються не комунікації з дітьми чи спілкування вчителів між собою, а взаємодії педагогів із батьками.

Набагато важливішою справою є уважне ставлення до дитини. Але, захоплені сварками одне з одним, дорослі про це забувають.

Читайте так же:

• Розмова з батьками – дитина не дає поговорити
• Клаудія
• Вступ
• Концепт «дитина як частина мене самого»