Школа батьківства "Obuvi-MALL.us.to". Педагогічне виховання та розвиток дитини

Зазвичай, коли я починаю розмову про основні терміни з викладачами, вихователями, директорами навчальних закладів чи батьками, мене завжди спіткає одне: останні роки модно було наслідувати безвиховні концепти. Що меншою є дитина, то сильніше вона потребує структурності у формі певних розкладів та ритуалів. Так само важливо зберігати постійність стосовно ключових постатей, які взаємодіють із дітьми. У дитячих садках здебільшого цієї умови не виконують. Учителям часто відводять роль порадника. Вони можуть скерувати дії учня, дати рекомендацію, вислухати, але їхнє основне завдання  – залишатися персонами другого плану і таким чином сприяти розвитку дітей. Принцип добровільності у виконанні завдань, відсутність перевірок домашніх робіт, переоснащення дітей технічними засобами, нібито з метою покращення їхніх комунікативних навичок, – усе це наслідки такого способу мислення.

На мою думку, замість таких прийомів треба вдатися до концептів, спрямованих на стосунки. Слід якнайшвидше усвідомити, що дитина може розвиватися, тільки якщо сприймає вчителя чи вихователя як надійну структуруючи особистість. Спрямування на стосунки надає головну роль у розвитку дитячої картини світу саме вчителю чи вихователю. Вони роблять чималий внесок у формування психіки дитини, і тоді з малюків виростають здатні до здорової комунікації особистості.

Учителі молодших класів, на моє глибоке переконання, мають озброїтися ґрунтовними знаннями з педагогіки. Це допоможе їм надати дитині правильні орієнтири. Я не маю на увазі абстрактні педагогічні концепти. Кожен викладач мусить розвинути власні рішення, скеровані на стосунки зі школярами. Якщо вчитель наказує дитині переробити домашнє завдання, яке вона виконала погано, учень пізнає авторитет педагога і може на нього орієнтуватися. Він одержує не тільки відчуття очікування, яке ховається за кожним завданням, яке потім перевірятимуть, але також практикує важливі психічні функції, наприклад, подолання фрустрації – дитина виконує вправу, навіть якщо не має особливого бажання, і відчуває, що керівну функцію бере на себе вчитель. У партнерському концепті основною є думка про те, що дитина здатна вчитися сама для себе, тому вчитель відмовляється від ролі лідера й наставника.

Власне кажучи, якщо в цьому питанні дорослі зуміють досягти справжніх результатів, тобто якщо вони дійсно узгодять концепти, почнуть сприймати дитину як дитину і налаштують себе й учнів на навчання, яке залежить від стосунків, – це вже, на мою думку, значне досягнення. Воно дало б можливість дітям, які постраждали через розлади взаємин і відстають у психічному розвитку, надолужити згаяне. А психічно здорові діти не наражалися б на небезпеку, що викладачі перешкоджатимуть їхньому розвитку, а батьки несправедливо сваритимуть.

Читайте так же:

• Чому самого лише виховання недостатньо
• У пошуках суті
• Послуги, орієнтовані на потреби малечі, концепт «дитина як партнер» у садочку
• Вступ
• Якщо система сімейного виховання не спрацьовує, хто може ліквідувати наслідки?