Школа батьківства "Obuvi-MALL.us.to". Педагогічне виховання та розвиток дитини

Перш ніж я більш детально зупинюся на тому, що потрібно робити сучасним родинам і громадським установам для того, щоби повернути здорові стосунки між дорослими і дітьми і забезпечити дітям нормальний розвиток особистості, хотів би звернутися ще до одного прикладу хибних дій дорослих. Він радше становить виняток, ніж тенденцію, проте саме тому, можливо, настільки яскраво ілюструє поведінку, яка призводить до психічної незрілості дитини.

Герой цієї історії – Тім, він уже вісімнадцятирічний юнак, проте проходив курс лікування в моїй клініці. Від своїх батьків та школи Тімові вдалось уже певною мірою віддалились, їхня думка його хвилювала мало. Ми не змогли досягти значних результатів у лікуванні через те, що хлопець потрапив до мене вже в такому віці. Адже надолужити розвиток психіки у вісімнадцять років практично неможливо. Проте у випадку Тіма видався додатковий шанс ужити певних заходів, які мали дати неабиякі результати.

Сім’я Тіма мала родичів у Канаді. Вони часто їздили до маленької канадської резервації, де господарювали індіанці. Індіанець, як правило, має будинок, але більшість часу проводить у дорозі, десь у диких степах. Зазвичай він рушає в мандрівку сам, проте допомога йому ніколи не завадить. Отже, виникла ідея відрядити Тіма на деякий час у таку подорож, я вхопився за цю можливість як за останню соломину. Тільки досвід виживання в екстремальних умовах міг витягти хлопця з його психічної незрілості.

Ми нашвидкуруч вирішили всі формальності, і ось уже Тім летів до Канади, до індіанця, якого ніколи не бачив. Той погодився взяти хлопця у тримісячні мандри дикими степами. Він пояснив Тіму, що і як треба робити. Коли всі приготування було закінчено, вони вирушили в дорогу, і тоді сталося дещо, що геть змінило поведінку Тіма. Якщо до початку подорожі індіанець хоч інколи розмовляв із хлопцем, то після того, як вони залишили цивілізацію позаду, він узагалі замовчав. Уважав розмови марнуванням часу, бо ж обом було зрозуміло, що треба робити. Тому протягом досить тривалих періодів він міг не зронити ні слова. Для Тіма це, напевне, стало найважчим переживанням за все життя. Він весь час намагався застосувати ті прийоми, які, відповідно до свого, успішно використовував удома: щоб примусити індіанця повернутися, Тім спочатку просто говорив до нього, потім благав і пробував звичними для нього способами маніпулювати напарником. Але індіанець не реагував на його зусилля. Треба додати, що при цьому він досить добре наглядав за Тімом. Він годував його, давав теплий одяг, забезпечував усім необхідним. Проте не відгукувався миттєво на кожний поклик хлопця, тобто певною мірою відмежувався, був спокійний і впевнений у собі – саме цього не може дозволити собі наше суспільство. Так чи так, але Тімові треба було якось протриматись у цьому оточенні, адже іншого виходу він не мав. Тому почав беззаперечно виконувати накази свого провідника.

Три місяці тривала подорож, яка почалася для Тіма пекельними муками, а закінчилась активним надолуженням процесів становлення його психіки. Після повернення додому хлопця наче підмінили. Здатність спілкуватися з іншими людьми і діяти згідно з правилами суспільного співіснування розвинулася так добре, як я навіть не наважувався прогнозувати. Звичайно, ми не можемо направляти всіх дітей та підлітків у дикі степи Канади. Проте на цьому прикладі дуже добре видно, який момент є вирішальним. Тім відчув, як із ним взаємодіє впевнена у собі, відмежована від нього людина, як вона впливає на нього і забезпечує можливість для їхнього співіснування. Він відчув залежність і усвідомив, що його звичайні маніпулятивні прийоми тут не спрацюють. Які висновки з цього може зробити наше суспільство, я розкажу в наступному розділі.

Читайте так же:

• Чому самого лише виховання недостатньо
• Порушення стосунків
• Розуміння важливої ролі стосунків
• Чому за симбіозу дорослі сприймають дитину як частину себе
• У пошуках суті