Школа батьківства "Obuvi-MALL.us.to". Педагогічне виховання та розвиток дитини

На початку моєї роботи дитячим психіатром вистачало просто проаналізувати сімейні стосунки. Розлади у дітей – це були поодинокі випадки, зазвичай їх можна було пояснити, дослідивши життєві історії батьків.

Останніми роками мені довелося докорінно змінити свій підхід і перетворитися на аналітика системи суспільних відносин. Необхідність у цьому постала через те, що виявлені мною розлади у стосунках, передусім симбіоз, можна пояснити тільки звертаючись до сучасних суспільних проблем, які не обіцяють нічого доброго.

Система сімейного розвитку та виховання останнім часом дає збої дедалі частіше. Причина полягає в тому, що розлади у стосунках між батьками та дітьми перестали бути поодинокими випадками, а перетворилися на масовий феномен.

Відповідь треба шукати у змінах, які відбулися у світі дорослих. Упоратися з ними до снаги не кожному, і багато хто підсвідомо компенсує недоліки за рахунок дитини. Тому надзвичайно важливо сьогодні замислитися над тим, як можна допомогти дитині, якщо оточення в родині не сприяє повноцінному розвитку і не піддається лікуванню.

Тому очікування від дитячих садків та шкіл зростають що не день. Обов’язкове відвідування дитячого садка з трирічного віку здавалося колись величезним політичним досягненням, але насправді цей закон призвів до нівелювання ролі дошкільної освіти. Як правило, раніше фахівці-вихователі мали можливість відмовити брати дитину до дитсадка, якщо малюк здався їм недостатньо зрілим для цього. Класичне запитання  – чи вміє він ходити в туалет. Сьогодні така система далеко позаду. З одного боку, вихователі вимушені зараховувати до садочків навіть недостатньо розвинених малюків, а з іншого – вони дедалі більше страждають від того, що кількість таких дітей зростає. І все це відбувається на тлі постійної зміни кадрів, що тільки загострює проблеми.

Ще одне зауваження щодо роботи вихователів у дитячих садках: замість того, щоб скорочувати кількість виховательських ставок, доцільно було б удатися до протилежних кроків. Дитячим установам дошкільної освіти потрібні професійні педагоги, які зможуть сприяти вирішенню проблемних ситуацій і візьмуть на себе деякі функції класичної виховательки, тим самим полегшивши її працю. Адже ті вимушені сьогодні відповідати надзвичайно високим вимогам. Причина упередженого ставлення полягає в тому, що, згідно з уявленням більшості, значна частина роботи з дітьми відбувається у родині. Але реальна ситуація зовсім інакша. Таким чином, дитячий садок змушений постійно виправдовуватися замість того, щоби сприяти розвитку дітей.

Система сімейного виховання більше не спроможна забезпечити дитині належний розвиток. Тому необхідно розробити програми, за якими діти зможуть цілодобово перебувати у школі. Цю пропозицію підтримали політики: наприклад, у Вестфалії були засновані Вільні школи повного дня. Ідея, покладена за основу, правильна. Виконання – у дечому хибує, бо відсутнє розуміння того, навіщо потрібно втілювати цю ідею.

Продемонструю це на прикладі так званого опікунського коефіцієнту. З його допомогою можна дізнатися, скількома дітьми опікується один вихователь. У деяких цілодобових школах такий коефіцієнт становив 1:25. Тобто за 25 дітьми наглядає один дорослий. Якщо ми проведемо аналогію з ситуацією в родині, коефіцієнт буде, як правило, 1:1, 1:2 або 1:3, залежно від кількості дітей у родині. Але я не наполягаю на такому ж розподілі у шкільній системі. Проте якщо зіставити зростання вимог до сучасних шкіл із високим коефіцієнтом, можна тільки дивуватися – невже така система працюватиме? На розбудову прогресивних за своєю функцією цілодобових шкіл впливають радше економічні та соціально-політичні фактори. Розвиток дитини, який мав би бути основною метою цього проекту, відходить на другий план. Якщо цю ідею і надалі так само однобоко втілюватимуть у життя, про належну освіту та виховання дітей можна забути. Розвиток школярів, який заявлений самою концепцією цих закладів, за таких умов неможливий.

Але це доводить, що такі цілодобові школи напрочуд важливі. Проте завжди необхідно пам’ятати про високий опікунський коефіцієнт, він має відповідати потребам дітей і спрямовувати їх на навчання, орієнтоване на стосунки.

У такому ж становищі перебувають і школи, що піддаються новій тенденції зменшення кількості учнів. Тут також слушним є твердження: чим менше дітей у класі, тим вища ймовірність того, що вчитель скеровуватиме розвиток психіки своїх учнів.

На мою думку, надзвичайно важливу роль у шкільній практиці відіграє психолог чи соціальний педагог. Його завдання – розвантажити вчителя і посприяти розвитку дитини. Однак не треба сприймати соціальних педагогів як додаток до основної професії, вони мають займати ту ж позицію, що й решта викладачів. Додам, що було б, звичайно, непогано, аби ще в інститутах молодих фахівців готували до роботи у школі належним чином, викладаючи їм основні положення психології розвитку.

Читайте так же:

• Чому самого лише виховання недостатньо
• Розуміння важливої ролі стосунків
• У пошуках суті
• Послуги, орієнтовані на потреби малечі, концепт «дитина як партнер» у садочку
• Вступ